Перейти до вмісту
Обране

Калькулятор коефіцієнта активності Дебая–Гюккеля

Оновлено:

Обчисліть коефіцієнт активності іона у водному розчині за граничним законом Дебая–Гюккеля, розширеним рівнянням або рівнянням Девіса. Вкажіть іонну силу, заряд іона й температуру — і отримайте γ та log₁₀ γ.

Оцінка коефіцієнта активності іона за іонною силою

Поля введення
I
моль/л
I = ½ Σ cᵢzᵢ² за всіма іонами розчину.
z
Заряд іона, для якого потрібно обчислити коефіцієнт активності: наприклад, +1 для Na⁺, −2 для SO₄²⁻. Використовується лише z², тому знак не має значення.
Якщо увімкнено, результат оновлюватиметься автоматично після зміни будь-якого значення.

Формула коефіцієнта активності Дебая–Гюккеля

Формула
\[ \log_{10}\gamma = -A z^2 \sqrt{I} \qquad \text{(граничний закон)} \\[4pt] \log_{10}\gamma = \frac{-A z^2 \sqrt{I}}{1 + B a \sqrt{I}} \qquad \text{(розширене рівняння)} \\[4pt] \log_{10}\gamma = -A z^2 \left( \frac{\sqrt{I}}{1+\sqrt{I}} - 0.3\,I \right) \qquad \text{(Девіс)} \] \[ \gamma = 10^{\log_{10}\gamma} \]

Позначення:

  • \(\gamma\) — коефіцієнт активності іона (безрозмірнісна величина)
  • \(z\) — заряд іона (використовується лише \(z^2\), тож знак значення не має)
  • \(I\) — іонна сила розчину в моль/л, \(I = \tfrac{1}{2}\sum c_i z_i^2\)
  • \(A\), \(B\) — константи Дебая–Гюккеля для розчинника, які визначаються температурою (для води за 25 °C — 0,509 і 0,328)
  • \(a\) — параметр розміру іона в ангстремах (лише для розширеного рівняння)

Кожен із варіантів дає десятковий логарифм коефіцієнта активності; піднявши 10 до цього степеня, отримаємо саме \(\gamma\), який перетворює аналітичну концентрацію на ефективну термодинамічну активність за формулою \(a = \gamma c\).

Коефіцієнт активності Дебая–Гюккеля — приклад розрахунку

Приклад: оцінімо коефіцієнт активності Na⁺ (z = +1) у розчині з іонною силою 0,1 M за 25 °C за рівнянням Девіса.

\[ \sqrt{I} = \sqrt{0.1} = 0.3162 \]

\[ \frac{\sqrt{I}}{1+\sqrt{I}} - 0.3I = \frac{0.3162}{1.3162} - 0.3(0.1) = 0.2403 - 0.0300 = 0.2103 \]

\[ \log_{10}\gamma = -0.509 \times 1^2 \times 0.2103 = -0.1070 \]

\[ \gamma = 10^{-0.1070} = 0.782 \]

Результат: γ ≈ 0,782 (log₁₀ γ ≈ −0,107). Ефективна концентрація Na⁺ становить лише близько 78 % від аналітичної — при 0,1 M це суттєва поправка.

Як користуватися калькулятором

  1. Виберіть модель: граничний закон для I до 0,01 M, розширене рівняння Дебая–Гюккеля до 0,1 M або рівняння Девіса до 0,5 M, коли параметр розміру іона невідомий.
  2. Введіть іонну силу (I) у моль/л. Якщо відомий лише склад розчину, спершу обчисліть \(I = \tfrac{1}{2}\sum c_i z_i^2\) за всіма іонами.
  3. Вкажіть заряд іона (z), наприклад 2 для Ca²⁺ або −2 для SO₄²⁻. Знак ролі не відіграє, адже в рівняння входить лише \(z^2\).
  4. Оберіть температуру води (0–50 °C), щоб константи A і B визначалися автоматично, або виберіть «Власні константи A і B» і впишіть їх для іншого розчинника.
  5. Якщо ви обрали розширене рівняння, введіть параметр розміру іона (a) в ангстремах — приблизно 3 Å для K⁺, Cl⁻, NO₃⁻; 4–5 Å для Na⁺ або Ca²⁺; до 9–11 Å для H⁺ або Mg²⁺.
  6. Зчитайте коефіцієнт активності (γ) і log₁₀ γ у результатах разом із робочим діапазоном моделі та покроковою підстановкою.

Що таке коефіцієнт активності Дебая–Гюккеля?

У будь-якому розчині, який не є надзвичайно розбавленим, кожен іон оточений іонною атмосферою з протилежним зарядом. Ця «хмара» екранує електростатичну взаємодію іона, тому термодинамічно іон поводиться так, ніби його концентрація нижча за аналітично виміряну. Ефективну концентрацію називають активністю, \(a = \gamma c\), а коефіцієнт пропорційності \(\gamma\) — коефіцієнтом активності. Теорія Дебая–Гюккеля виводить \(\gamma\) суто з електростатики: поправка зростає пропорційно квадрату заряду іона та квадратному кореню з іонної сили розчину.

Коефіцієнти активності мають значення всюди, де константи рівноваги застосовують до реальних розчинів. Добуток розчинності записується через активності, а не концентрації, тож сіль у фоні 0,1 M NaCl може здаватися значно розчиннішою, ніж у чистій воді, лише через зменшення γ. Та сама поправка входить до електродних потенціалів за Нернстом і розрахунків зсуву рівноваги: ігнорування γ — найпоширеніше джерело розбіжностей між виміряними й передбаченими значеннями в помірно концентрованих розчинах.

Три варіанти теорії відрізняються співвідношенням точності й вихідних даних. Граничний закон точний лише за I → 0 і потребує тільки I та z. Розширене рівняння додає скінченний розмір іона \(a\), що розширює надійний діапазон приблизно до 0,1 M. Рівняння Девіса замінює \(a\) емпіричним доданком −0.3I, тож воно не потребує параметра розміру, але залишається придатним приблизно до 0,5 M — саме тому його за замовчуванням обирають у геохімії та програмах розрахунку форм перебування. Калькулятор попереджає, коли ваша іонна сила перевищує рекомендований діапазон обраної моделі.

Як трактувати результат: γ = 1 означає, що іон поводиться ідеально (по суті, лише за нескінченного розведення); γ = 0,782, як у прикладі, означає, що активність іона становить 78 % від його аналітичної концентрації. Оскільки в кожній формулі фігурує \(z^2\), двовалентні іони за однакової іонної сили коригуються приблизно вчетверо сильніше за одновалентні.

Припущення, обмеження та практичні поради

  • Лише розбавлені розчини. Теорія розглядає розчинник як діелектричний континуум із точковими зарядами (граничний закон) або іонами фіксованого розміру. Вище зазначених меж починають домінувати іонні асоціати, специфічні взаємодії іон-розчинник і скінченні концентрації іонів; тоді потрібні моделі SIT або Пітцера.
  • Припускається повна дисоціація. Слабкі електроліти слід спершу розрахувати за формами перебування — до I та до γ конкретного іона дають внесок лише вільні іони.
  • Вода як розчинник. Вбудовані константи A і B застосовні до води в діапазоні 0–50 °C. Для інших розчинників знайдіть у довіднику значення A і B для цього середовища та скористайтеся опцією «Власні».
  • Молярність чи моляльність. Рівняння строго визначені на моляльній шкалі; різниця з молярністю нехтовно мала нижче ~0,5 M, що збігається з діапазоном застосовності моделей.
  • Порада: якщо параметр розміру для вашого іона невідомий, використовуйте рівняння Девіса — його створено саме для того, щоб обійтися без цієї величини.
  • Порада: щоб обчислити I самостійно, підсумуйте за всіма іонами розчину: для 0,01 M MgCl₂ \(I = \tfrac{1}{2}(0.01 \times 2^2 + 0.02 \times 1^2) = 0.03\) M.

Часті запитання

Як обчислити іонну силу розчину вручну?

Випишіть кожен вільний іон із його молярною концентрацією і зарядом, а потім застосуйте \( I = \tfrac{1}{2}\sum c_i z_i^2 \). Для 0,05 M Na₂SO₄ отримаєте \( I = \tfrac{1}{2}(0.10 \times 1^2 + 0.05 \times 2^2) = 0.15 \) M. Для орієнтира: у морській воді I ≈ 0,7 M, у річковій — 0,01–0,05 M, а в чистій дощовій — менше 0,001 M. Пам’ятайте, що нейтральні молекули й недисоційовані частинки внеску не дають.

Які типові значення коефіцієнта активності?

У розбавлених розчинах γ трохи менша за 1: приблизно 0,7–0,95 для одновалентних іонів (Na⁺, Cl⁻) за іонних сил 0,01–0,1 M. Двовалентні іони (Ca²⁺, SO₄²⁻) опускаються нижче — до 0,3–0,7 у тому ж діапазоні, оскільки поправка множиться на \( z^2 \). Значення, що дорівнює рівно 1, можливе лише за нескінченного розведення. Якщо за помірної іонної сили ви отримали γ = 0,1 або менше, обрана модель, найімовірніше, вийшла за межі свого діапазону.

Чи може коефіцієнт активності перевищувати 1?

Так, але не в моделях цього калькулятора. Рівняння типу Дебая–Гюккеля завжди прогнозують γ 1, доведеться застосувати модель Пітцера або SIT, яка враховує короткодіючі взаємодії, відсутні в чистій електростатиці.

Яка різниця між індивідуальним і середнім коефіцієнтом активності?

Індивідуальний γ, який повертає цей калькулятор, неможливо виміряти безпосередньо, адже аніони й катіони електростатично розділити не можна. Експеримент дає середній коефіцієнт електроліту, наприклад \( \gamma_{\pm} = (\gamma_+ \gamma_-)^{1/2} \) для NaCl або \( (\gamma_+^2 \gamma_- )^{1/3} \) для CaCl₂. Щоб порівняти розрахунок з виміряними значеннями, обчисліть γ для кожного іона окремо та об'єднайте їх зі стехіометричними показниками степеня.

Наскільки температура змінює результат?

У діапазоні 0–50 °C — помірно: константа A зростає з 0,488 до 0,532, змінюючи γ щонайбільше на кілька відсотків. Цей ефект зумовлений температурною залежністю густини та діелектричної проникності води. Він важливий головно тоді, коли лабораторні вимірювання за 25 °C порівнюють із результатами за польових чи фізіологічних температур (наприклад, 37 °C для біологічних буферів), де навіть невеликий зсув варто врахувати.

Виміряна розчинність не збігається з прогнозом за Ksp — чи причиною коефіцієнт активності?

Дуже часто — так. Добутки розчинності визначені через активності, тому уявна розчинність у сольовому фоні описується як \( K_{sp} = \gamma_+ \gamma_- \, c_+ c_- \). Якщо ігнорувати γ (тобто вважати γ = 1), розчинність за іонних сил близько 0,1 M можна занизити на 30–50 %, особливо для солей із двовалентними іонами на кшталт CaSO₄ або BaSO₄. Перерахуйте, застосувавши γ з цього калькулятора, а якщо вода є реактантом — перевірте також ефект спільного іона, перш ніж списувати розбіжність на експериментальну похибку.

Які найпоширеніші помилки при роботі з рівняннями Дебая–Гюккеля?

Найчастіші помилки: використання граничного закону вище I ≈ 0,01 M, де він суттєво завищує поправку; підставляння концентрації солі замість іонної сили; забування, що слабкі електроліти потрібно спершу розкласти за формами перебування (до I зараховуються лише вільні іони); і ототожнення стехіометричної концентрації з активністю під час застосування констант рівноваги. Звертайте також увагу на одиниці: I має бути в моль/л, а параметр розміру іона a — в ангстремах, інакше розширене рівняння видасть хибні значення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *